«ВІТРОМ ТВОЇМ Я СТАНУ…»

Книга: Пожежа тіл
Автор:
Зображення користувача оля.
оля
10
Рейтинг: 10 (2 голоси)
 
08.12.2011 - 21:43

     При «вимкнених місяці та зорях», «прилігши на сутінок», талановитий поет і автор популярних пісень Сергій Сірий знову втаємничено й лаконічно, іноді з благородною іронією дарує нам таїну кохання у новій кишеньковій книжці «Пожежа тіл». При цьому застерігаючи читачів: «Обережно: вогонь кохання!» З такою ж пристрас¬тю художник Дмитро Конюхов проілюстрував поетичну збірку, як на мене, надто відвертими й оголеними витворами, збуджуючи не тільки наші почуття, а й думки. Обоє, поет і художник, стверджують: «Вогонь думок летить за межі... Він і вона - це вічний привід для пожежі».
     Щирість, з якою віршує Сергій Сірий, заворожує. Делікатно і витончено, виграненим словом поет сповіщає нам про те, що вітер «прокрався, під спідничку... Хай що, та пізно чи рано, все ж вітром твоїм я стану». Він зі скрипковою легкістю бачить родзинку в коханій і «п'є очима її апетитну вроду». Пригадаймо класика персидсько-таджицької поезії Омара Хайяма «Чье сердце не горит любовью страстной к милой, Без утешения влачит свой век унылый. Дни, проведенные без радостной любви, считаю тяготой ненужной и постылой».
     Наш «квітникар з Едему» також з ним співзвучний: «Як ніч зірок вмикає світло, Я думаю про тебе ненаситно…», «таку м’яку. Духмяну. Ніжну. Чисту...», бо «Коли кохаєш до головокружіння, стає солодким у гріх падіння». А з настанням ранку, зізнається ліричний герой, «твої уста я цілую ніжно. Цілую плечі... Вже й ковдра злізла З твоїх рожевих пухкеньких стегон. І я вростаю, вростаю в тебе, У потаємну твою оазу». Його кохана виблискує для нього, «як стигла вишня, від сонця п'яна, звабливо-грішна». І від надмірності своїх благородних почуттів він запевняє: «Тебе сонечком всю наповню я. Станеш сонячною, хоч гріховною. Дивовижно-живильною станеш - і мій пролісок не зів'яне».
     Що не вірш, то, гнучкий ритм мелодійності: «На аркушах доль і на чистій постелі Ми з’єднуєм часто свої акварелі»; «Веселкою мене розвесели І голою берізкою наснися»; «Перетікаємо над шаленства нічною безоднею Один в одного»; «Кожну ніч, як весну, зустрічаємо разом з тобою»... Одночасно поет і музикант С. Сірий зізнається з натхненням зрілого чоловіка: «Себе нового зачинав, як пісню. Свій вірш я клав на музику твою, В яку вплітав бентежний шурхіт листя І безсоромну вранішню зорю».
     Палка любов до реального життя і невичерпний протест проти його недосконалості говорять устами поета: «Я люблю і ангела, і диявола у тобі. Не будь хоча б одного із них, я так і не дізнався б, якою є справжня Жінка», бо жінка для нього - «сила і безсилля, захоплююча подорож у часі на хвилях щастя».
     Водночас автор еротичної лірики не позбавлений незлобивої, а іноді й дошкульної іронії: «Ну, прочитай мене!» - ти слізно так просила. Відмовити тобі я просто був не в силі. «Перечитай», - забагла в інший вечір... Та стільки книг ще є в бібліотеці!» Або ж - «а надкушену, тиху і трохи надпиту Хто, крім мене, захоче тебе полюбити?!» Чи, до прикладу, - «по бару в любовнім чеканні прокурене шлялось кохання»... Поет не вірить у безнадійність щасливих миттєвостей у житті: «І хоч, знаю, на ній грали різними смичками, тільки мій зумів зіграти в унісон із твоїм серцем».
     Сергій Сірий стверджує, що чиста сокровенна любов таїться в глибинах нашого серця та інколи невідома навіть нам самим: «Я ж захлинавсь в тій річці чистій, Де крига скресла від любові», «І проб'юсь крізь скоринку снігу, щоб шепнути лише тобі, як в коханні брунькуються дні». Очевидно, поетам сам Бог дав можливість усвідомити вартісність кохання і вишукано перелити його в слова-перли.
     «Острів насолоди», «безодня дикого кохання», «тілесний магніт - світу серцебиття», «принадний шоколад», лань, метелик, тигриця - і все це для С. Сірого жінка в обіймах чоловіка, який здатен звести її «на ложе, як на трон». «Вручу тобі я над собою владу. Будь королевою і мрій, і снів моїх. Що забажаєш, те мені наказуй. Захочеш, сніг заворожу у сміх, Здійсню найсміливіші із фантазій».
     Як образно й ніжно просить він у жінки перефарбувати «старий фасад любові В залитий сонцем небокрай Не фарбами, а теплим словом», «Перефарбуємо думки Лише на світлі і прекрасні, А вже немолоді роки Освіжимо мазками щастя». До почуттів варто додати «бажання колір, Щоб я в тобі, а ти в мені Знов, як колись, відкрили зорі». А ще поет пропонує забути «про біль» і замалювати «наші втрати». І загадково запитує: «От тільки у мені й тобі Чи є наснага малювати?!»
     Осяяний любов'ю і коханням, світлоокий, з теплою усмішкою, благословенний Всевишнім Сергій Сірий ласкаво запрошує нас у незбагненно невичерпний життєвий океан благородних почуттів, які не згорають у вогні, а розливаються поміж людей. То ж приходьмо до поета, читаймо його, пиймо цілющий нектар слова!

Дарія ЧУБАТА, член Національної спілки журналістів України (Тернопільська обласна газета «Вільне життя плюс», 12 січня 2008 року) 

Далі ...

Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера