Шекспір відпочиває…

Книга: Твоє тіло - наркотик
Автор:
Зображення користувача PDannai.
PDannai
0
Оцінки відсутні
 
13.02.2017 - 11:12

У руках 64-сторінкова книжечка зі звабливою назвою: «Твоє тіло - наркотик». У ній поет-пісняр, член творчої спілки «Асоціація діячів естрадного мистецтва України» Сергій Сірий висловлюється «поетичним словом про потаємне всерйоз та з усмішкою», переконуючи нас у тому, що «світом почуттів продовжує управляти вічно юний бог Ерос». Художниця Світлана Костишин, оформлюючи цю книжечку, любовно змалювала неповторну жіночу красу в різних ракурсах.

Таку неймовірну делікатність, вишуканість, глибину почуттів чоловіка до жінки, як у збірці «Твоє тіло – наркотик», знаходимо хіба-що у скарбах світової ліричної поезії. Для прикладу, у французького поета Пєра де Ронсара (переклад В. Лєвіка) читаємо: «Лучистый взор твой встретить я не смею, я пред тобой безмолвен, я немею, в моей душе смятение царит… как я люблю, как я терзаюсь тайно… мы в постель пойдем, ночь  мы в играх проведем, в ласках неги сокровенной». То українець Сергій Сірий запевняє: «Скільки б я не приймав твоє тіло – не можу, ні, не можу прийняти смертельної дози. Мені мало його, твого млосного тіла, хоча вмерти на нім дуже часто хотілось. Я від нього залежу, від цього страждаю. Твоє тіло – наркотик. І ліків немає! ».

Якщо Ронсар скромно просить: «О, позволь руке скользнуть на твою нагую грудь иль пониже, если можно», то С.Сірий щиро зізнається: «Твій стан п’янить, немов настій на травах. Втрачаю голову. І хвилі твого тіла мене несуть туди, де дива раю. Я в тебе всім єством своїм вростаю і чую – ти, щаслива, кажеш: «Милий…»

У німецького поета Ф. Шіллера (переклад М. Лукаша) є такі рядки: «Цілування – світле раювання! Наче стрічний спалах двох вогнів, наче струнних видзвонів єднання у надземно-гармонійний спів – линули, палали, дух виймали з тіла, аж бриніли від жаги уста». А прислухаймося, як точно і пристрасно передає Сергій Сірий: «Губи прагнули губ до безтями, до болю. Пристрасть рвалася з них, як невільник на волю. Вони знали, що в інших губах, крім солодкого трунку, є й згуба. Та вогонь їх бажань був сильнішим за страх – і до губ доторкнулися губи».

Коли англійський поет Шекспір (переклад С. Маршака) стверджує: «Любовь не знает убыли и тлена. Любовь – над бурей поднятый маяк, не меркнущий во мраке и тумане…», то Сергій Сірий лаконічніший: «Кохання не знає виваженості. Природа його – виверження!»

Поезія С. Сірого заворожує своєю окриленістю та буреломним благородством переносить до наднебесних висот і щирості взаємин між люблячими жінкою і чоловіком:

Між нами три тисячі вольт напруги.

Розпечені наші тіла, мов дуги.

До грані доведений кожен нерв –

Все станеться тут, от-от, тепер.

І... сильний розряд почуттєвого струму,

І стоголоссям озвався твій зумер,

І викид енергії світла услід...

Ми освітили з тобою весь світ!

Надзвичайне багатство перлин-порівнянь і витонченість образів при описах «забороненого» інтиму викликає почуття вдячності поету за делікатність і щемність, серед яких немає місця грубості:

Немов у глечик, повний меду,

Занурювався я у тебе.

А ти в знемозі ще чекала

Хоч краплі трунку з мого жала.

І я тебе з останніх сил

Ужалив... цілим роєм бджіл.

Що не вірш, то – джерело кришталево-чистої любовної пристрасті: «Тебе я зрошував на травах скошених. І голо-босою брав в ліжку осені. Таку хорошую тебе я зрошував дощами-росами, дощами-росами».

Шекспірове: «Кто знал в любви паденья и подъемы, тому глубины совести знакомы» перегукується з нашим поетом: «Так  добре із тобою», – казала ти мені. А інша прагла болю, вогнів, вогнів, вогнів. Ти ніжність цінувала, а та – екстаз і кров… І непомітно вкрала, вона у тебе вкрала мою любов».

У Шекспіра: «Любовь – недуг. Моя душа больна томительной, неутолимой жаждой». У Сергія Сірого: «Найбільша спокуса для мене – твій голос. Ловлю його в хорі, люблю його соло. Він в ручаї, що за обрій втікає, у гомоні вітру, у шелесті гаю… Зриваю його я і шепіт, і крики. Він мука моя, одночасно і ліки…»

Ронсар впевнений, що «пред женской красотой мы все бессильны стали. Она сильней богов, людей, огня и стали». С. Сірий вважає: «Жінки – річки. Бурхливі, тихі, глибокі і мілкі бувають. Та в кожній можна утопитись, якщо в ній броду ти не знаєш». Або ж присвячує жінці такі рядки: «в тобі водограєм дзвенить моє серце», «стану ласкою стиглих уст твоїх», «без одягу не жінка ти. Жар-птиця!», «ти – мовби виткана з неба і сонця ниток», «коли спада завіса ночі, до двох вершин грудей твоїх, мов альпініст, добратись хочу, аби зібрати дивний сніг, який лежить на тих вершинах…»

Отакий він – Сергій Сірий, відомий широкому загалу поет-пісняр. А він ще, виявляється, тонкий лірик, що так ніжно і щиро описує таїну почуттів. Нехай же шляхетно-цілющі зерна його поезії проростуть вагомим колосом у житниці української літератури. Бо думки, діяння, слова його виважені, зіткані з безмежної любові до жінки. А світлий погляд його ще не одну сотню стріл кине в серця читачів. Зводьте впевнено щастя мости –  і будете кохання зодчими!

Дарія Чубата, член Національної спілки журналістів України

 

(«Нова Тернопільська газета», № 30, 25-31 липня 2007 року).

Далі ...

Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера